Співаючий ректор чи політик-гуморист – то вже всеукраїнський тренд. Невгамовний і вічно юний орел Михайло Поплавський задав тон і консервативній Вінниці. І не де-небудь у приватному вузі, який існує заради торгівлі дипломами, а у чи не найкрутішому (колись) університеті міста – у ВНМУ, медичному.
Переказ медичних побрехеньок – а це страта досить замкнута, де всі один одного знають і професія часто передається у спадок – справа марудна і невдячна. Хто кого протягнув на посаду, яким чином, звідки, кого пошили в дурні в результаті – це все цікаво, звичайно, але то все «говорить Україна», А от про що здебільшого мовчать, то це про базові речі, які мало кому інтересні. Наприклад, як люди стають професорами. Окрім тяжкої праці та вдачі (і тут знов-таки, кому як – все залежить від багатьох обставин) потрібно мати бодай науковий здобуток. А це так звані кандидатські, а потім й докторські дисертації.
У світі, де існують єдинороги, така наукова робота має містити оригінальну наукову тему, проблему, розробку – загалом, нове слово, щось таке, чого вітчизняна наука ще не знала. В реальному світі існують «літературні негри», які за «здобувача» роблять «наукову розвідку», а останньому залишається домовитись з керівниками, опонентами та іншими адміністративно значущими людьми, накрити «поляну» - і через певний час отримати «корочку». Проте і ця роками відпрацьована система часто збоїть. Особливо коли справжні автори роботи чи через малі гонорари, чи з інших причин пишуть «поважним здобувачам» відверту «халтуру», часто плагіат, переклад навіть не з нормальних мов, а російських робіт (де пишуть за подібним принципом, але часто хоча б перекладали з людських мов на свою). Але то все лірика…
Та цей задовгий абстрактний вступ не став зайвим, щоб пояснити нюанси вінницької медично-університетської епопеї, яка просто на наших очах відбувається. У січні 2023 року виконувачкою обов’язки ректорки ВНМУ замість Героя України, стовпа «партії регіонів» на Вінниччині Василя Мороза стала «доктор медичних наук і народна артистка України» Вікторія Петрушенко. Пройшли лічені дні – і флагман «чесної та незаангажованої преси» Вінниці випустив інтерв’ю в кращих традиціях регіональної джинси. Там пані Петрушенко заявила: «Міністр (охорони здоров’я – ред.) повідомив, що та стратегія розвитку університету, яку я йому представила, справила на нього найбільш потужне враження. Якщо я зумію реалізувати певні елементи своїх стратегічних задумок, то, безумовно, буду кандидатом на майбутніх виборах ректора університету. Поки провести вибори неможливо, оскільки в Україні діє воєнний стан».
Зараз, схоже, «стратегія розвитку університету» і всі «стратегічні задумки» пані Петрушенко – це «налагодження міжнародних зв’язків» з непотопним майстром піару на порожньому місці, колишнім однопартійцем колишнього ректора Мороза, одіозним регіоналом Сергієм Татусяком. А також – вичавлення з університету людей, хто складає або може потенційно скласти конкуренцію Петрушенко на виборах ректора. І історія Олега Власенка, який «набрався сміливості та нахабності», щоб протистояти на виборах «єдиному правильному вибору».
До речі, ще десять років назад ректор Мороз створив «Благодійний фонд імені Миколи Івановича Пирогова». Ці «рога і копита» малу певну знаність у певних колах. Але що особливо цікаво зараз – це керівництво ГО-шки. А там і сам Мороз, і пан Власенко, і колишній начальник обласної ще тоді міліції, одіозний захисник регіоналів Валерій Нонік, а також екс-голова Вінницької облради від «регіоналів», вже згаданий незлим тихим словом Сергій Татусяк. І Вікторія Петрушенко.
І можливо, пані в.о.ректорки знає щось більше за тих громадян України, хто не має статусу доктора наук та народного артиста водночас, але в університеті «післявоєнні» вибори призначені на 12 вересня цього року. Здавалося б, можна зрадіти – війна скінчиться. І у МОЗ про це знають, що призначають вибори… Але є в цьому всьому якийсь присмак брехні та лицемірства…
У вищезгаданому інтерв’ю «33 каналу» пані Петрушенко заявляє: «Моя стратегія – перетворення Вінницького медуніверситету в потужний учбово-науково-практичний заклад, де інтегровані фундаментальна й практична медицина та реально, а не фіктивно, діють програми академічної мобільності і грантової співпраці з провідними медичними вишами та клініками Європейського Союзу». Що ж, подивімося, хто бачить себе на чолі спільноти, «де інтегровані фундаментальна й практична медицина».
На сайті «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях» вийшло досить цікаве дослідження про якість наукової роботи Вікторії Петрушенко. Автор детально розписав «що-де-коли» не так із «дисером» нинішньої в.о.ректорки. Для тих, хто не хоче вдаватись у подробиці – короткий переказ.
Отже, 2 червня 2008 р. Вікторія Вікторівна Петрушенко захистила дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук (спеціальність 14.01.03 – хірургія) на тему «Інтенсивна терапія та хірургічна корекція асептичного та інфікованого панкреонекрозу» у спеціалізованій вченій раді Д 05.600.01 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова МОЗ України.
І далі: «Проведений аналіз дисертації В. Петрушенко показав, що вона має текстові збіги без належних покликань (тобто плагіат) з російською книжкою 2005 р. і 10 дисертаціями: російською докторською 2007 р., українськими докторськими 2001, 2002 і 2005 рр. і українськими кандидатськими 2002, 2003, 2003, 2004, 2005 і 2006 рр. Основний матеріал дисертації В. В. Петрушенко (без змісту, вступу, практичних рекомендацій та списку джерел) викладений на сс. 14–262 (усього – 249 сторінок). Академічний плагіат виявлений на сс. 16–19, 30–32, 34–38, 41–42, 83–85, 93–100, 105, 107–114, 117–118, 120–128, 137–139, 141–143, 148, 152–154, 172–180, 193–194, 208–210, 217, 221–224, 234–235, 238, 247, 260 (усього – 79 сторінок), що складає 32%». А також: «Ми бачимо, як з літературою попрацювала Вікторія Петрушенко: узяла готову російську монографію, переклала (часто коряво), зберігши номери покликань. А оскільки в її роботі були додані й інші джерела в список літератури, а багато джерел із книги Маєва просто викинуто, то зрозуміло, що ці покликання автоматично стали неправильними, тобто фальшивими. А це є порушенням академічної доброчесності у вигляді фальсифікації джерел».
Автор статті зазначає, що «Розділ «ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ» має збіги з 10 дисертаціями». Але компіляція – і це не могли не знати рецензенти та опоненти пані Петрушенко – зовсім не власне дослідження.
Щобільше, автор показує, що Вікторія Петрушенко навіть ілюстрації, таблиці з результатами – і ті «позичила». Ну це, в принципі, логічно – якщо роботу писала сама пані Вікторія, то з її численних інтерв’ю ми й так знаємо, як важко їй до 2012 року було поєднувати спів та медицину. Або – чисто гіпотетично – тим, хто писав цю роботу було лінь проводити власні дослідження і вони просто знайшли в мережі автореферат і продали його за «власне дослідження». Тут, як кажуть, і замовниця задоволена, і не довелось зайвий раз вставати з-за столу. «Результати експериментів В. Шабанова пані Петрушенко під виглядом своїх опублікувала в своїй одноосібній статті: Петрушенко В.В. Активність панкреатичних ферментів в умовах раннього експериментального панкреатиту (Вісник наукових досліджень, 2008, №2, с. 50–52) (див. тут). У цій статті, а потім у дисертації Петрушенко стверджує, що нібито вона проводила експеримент на собаках, яких «утримували в умовах віварію Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова», але насправді усі дані в статті, нібито отримані нею, весь розділ «Результати досліджень та їх обговорення», а також «Висновки» скопійовані з автореферату російської докторської дисертації В. В. Шабанова», - пише автор сайту «Помилки та фальсифікації в наукових дослідженнях». І далі він наводить не один такий висновок з результатів «власних досліджень».
Наприкінці автор стверджує про систематичність «поганого зору» вченої ради: «Слід зазначити, що спеціалізована вчена рада Д 05.600.01 Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова вже потрапляла в публічні плагіатні скандали. Один такий випадок був описаний у публікації «У Вінницькому національному медичному університеті Наталія Ляховченко успішно захистила дисертацію на чужих російських текстах», а другий — у публікації «Іще одна особа – Олена Зацерковна – також захистила дисертацію у Вінницькому національному медичному університеті на чужих російських текстах». Обидва захисти відбулися 9 жовтня 2019 року з інтервалом у 2 години, науковим керівником обох красунь був Костянтин Євгенович Іщейкін, доктор мед. наук, професор кафедри внутрішніх хвороб та невідкладних станів з шкірними та венеричними хворобами Української медичної стоматологічної академії МОЗ України, народний депутат України (8-ме скликання Верховної Ради)».
Найцікавіше, що Вікторія Петрушенко, на відміну від свого випадку, прокоментувала чесному, незалежному та незаангажованому виданню «33 канал» кейси своїх колег: «Той медійний скандал був замовленням. Він не відображав реального стану справ. По-перше, обидві здобувачки готували до захисту кандидатські дисертації під керівництвом іншого фахівця. По-друге, окремі елементи некоректних запозичень були виявлені одразу після розгляду дисертаційних робіт. У момент, коли стало зрозуміло про наявність окремих некоректних запозичень в дисертаційних роботах молодих колег, вони самі відмовилися подавати дисертації з університету в Атестаційну колегію. Відтак, юридично, захист їхніх робіт не відбувся. Цього би не сталося і без жодного медійного скандалу. Розумію, основним об’єктом удару був науковий керівник дисертанток. Університет свою місію виконав, факти вивчив. Дисертантки отримали змогу наново пройти відповідне навчання, написати нові роботи. Зроблять вони це чи ні – вже їхня особиста справа. Головне, що формально захист дисертацій не відбувся».
А що як виявиться, що й захист у пані Петрушенко теж «формально не відбувся»?
Головне фото – «Голос України»
Антон Булгаков
Comments