Тримати при «школі міліції» храм із проросійським батюшкою і «помітити» це лише через п’ять років війни? Та запросто – у Вінниці можливо все. На території Вінницького вищого професійного училища Департаменту поліції охорони роками (це на Кореї, по вулиці Арабея, навпроти кладовища Центральне), закладу, який готує кадри для «особового складу територіальних органів Національної поліції (поліції охорони)», роками діяв заклад московського патріархату. І це не хвилювало керівництво закладу, аж доки не клюнув Томос.
Хоча, про що тут говорити – церква московського патріархату і досі функціонує на території обласного управління поліції. Яблунька від яблоні…
І ця історію мали б підхопити вінницькі журналісти ще у 2019 році, коли саме через цю церквовку розгорнувся скандал на всю країну. Але тоді всіх переважно цікавили поточні емоції, ніхто не дошукувався причин. Журналістам Deputaty.in.ua просто ж потрапили на очі закупівлі училища охорони, де для потреб майбутніх охоронців закупали різноманітне церковне начиння. І ми вирішили дізнатись, як сприятимуть майбутнім кадрам поліції охорони ікони та інше культове приладдя.
Ми написали запит в училище, отримали відповідь. Погуглили. І ось, що вияснили…
Як взагалі та церква з’явилась?
Для початку процитуємо відповідь керівництва училища. «В липні 2004 року, керівництво, ще на той час, Вінницького вищого професійного училища Департаменту державної служби охорони при МВС України, враховуючи виголошену ініціативу та бажання представників духовенства Вінницької єпархії Української Православної Церкви МП (надалі - Єпархія), організовувати просвітницьку діяльність шляхом проведення церковних служб, тематичних лекцій і таке інше, тим самим, задовольняти духовно-культурні потреби особового складу та цивільного персоналу училища, звернулось до керівництва Департаменту ДСО при МВС України з проханням надати дозвіл на облаштування приміщення, пристосованого для відправи богослужінь з метою задоволення культурно-духовних потреб змінного та постійного особового складу, учнів і студентів із числа цивільної молоді та персоналу училища». Тобто, в училищі кажуть, що це московські попи до них попросились. Читаємо далі. Тут найголовніше: «Відповідний дозвіл, за умов виключення вільного доступу парафіян на іншу територію навчального закладу було отримано».
Тобто, місцевим жителям та іншим стороннім особам було зась заходити на територію поліцейського училища.
Так тривало недовго. Досить скоро православні захотіли приміщення училище остаточно «освятити» під себе. «Згодом, у задоволенні прохання, викладеного у звернені, нині покійного, керуючого Єпархією Митрополита Вінницького і Могилів-Подільського Макарія до керівництва Департаменту ДСО при МВС України щодо передачі вказаного приміщення в оренду Єпархії, йому було відмовлено», - пише у відповіді на запит керівництво училища. Очевидно, що це відбувалось до 2007 року, адже саме того року помер митрополит Макарій (Свистун).
І з 2007 року понад десятиліття «подальша співпраця навчального закладу та Єпархії, проходила на підставі усних домовленостей, без укладання сторонами будь-яких цивільно - правових актів та взяття на себе, відповідних зобов’язань».
Тобто, коли у 2014 році почалась російсько-українська війна, керівництво училища це не хвилювало. Лише «у травні 2017 року між навчальним закладом та Єпархією, за ініціативи керівництва училища, було укладено договір про надання послуг з проведення церковних служб, а приміщення передано в безоплатне користування». Знов-таки, просто передано у безплатне користування.
На цій часовій точці, 2017 році, поки зупинимось. Третій рік війни. Найгарячіші події відбулись, вже зрозуміло, хто з ким. Так, але не так. Чи то керівництво училище не вирізняється інтелектом, чи це свідоме ігнорування.
У червні 2009 року, завершивши службу льотчиком, йде у священики Віктор Парандюк. І одразу стає став настоятелем «Храму святого благовірного князя Олександра Невського». Так-ак, саме на честь героя російського епосу і названо храм прямо в контрольно-пропускному пункті Вищого професійного училища Департаменту державної служби охорони при МВС України. І це нікого не дивувало.
Спочатку там була молитовна кімната для курсантів училища і викладачів, а також для курсантів пожежного училища, яке знаходиться поруч. Потім там створили храм, в який ходили курсанти, викладачі та люди, що живуть поруч. І Віктор Парандюк ще й зазначає, що саме місцевих жителів було більше: «Храм у нас був маленький, 50-60 чоловік на недільній літургії якраз у нього містилися, не рахуючи дітей. Прихожани наші, здебільшого, люди пенсійного віку, молоді теж достатньо, дітей багато, а от із багатими бізнесменами на нашому приході якось не склалося. Наш храм був відкритий для всіх – для співробітників училища, учнів та людей, які живуть у цьому районі. І за всі ці роки особливого ентузіазму в відвідуванні храму співробітниками поліції я так і не побачив – богослужіння відвідували іноді лише одиниці з них».
І от вже перші розбіжності свідчень керівництва училища та дійсності.
Ворог у воротах
Ми вже зазначили, що Парандюк залишив службу у війську і став священиком у 2009 році. А далі у 2012-2013 роках він ненадовго залишив громаду храму на КПП училища під опікою іншого священика, а сам за направленим Синодальним відділом УПЦ (МП) по взаємодії з ВСУ, відправився капеланом до українського вертолітного загону, який виконував миротворчу місію Конго. «На даний момент у Збройних Силах України є лише три діючі священики, покликані на військову службу, хоча як такої штатної посади капелана ще не існує. Тому особисто мене формально призвали на посаду заступника командира полку з виховної роботи», - говорив у 2013 Парандюк. І як стверджує «33 канал», за службу капеланом від держави Парандюк отримав квартиру.
А згодом, у 2014 році, цей «заступник командира полку» звільнився у званні підполковника, не бажаючи брати участь в АТО.
І повернімось саме туди, на початок війни на Донбасі. З травня 2014 року вінницькі церковні волонтери постачають допомогу у Святогірську лавру, що на Донеччині. Ось у звіті за 11 «ходку» гуманітарного вантажу від травня 2017 року йдеться: «Цього разу гуманітарну допомогу від парафій Вінницької єпархії супроводжували п’ять священиків, які брали участь у зборі вантажу: протоієрей Михайло Олійник, настоятель храму великомученика Пантелеімона, протоієрей Олексій Іродов, настоятель храму священномученика Володимира, митрополита Київського, протоієрей Олексій Наваліхін, священик храму блаженної Ксенії Петербурзької, протоієрей Петро Чаплинський, настоятель храму праведного Іоанна Кронштадтського, ієрей Віктор Парандюк, настоятель храму благовірного князя Олександра Невського».
Ходки ці тривають і досі. Вже сім років їх організовують Георгій та Людмила Толчеви. І здається, нічого поганого у допомозі біженцям немає, навпаки. Та хто і кому допомагає?
Ось на сайті «русская народная лінія» ми бачимо матеріал того самого Толчева про «помощь собратьям». І що характерно у верхньому лівому куточку причаївся портрет…Олександра Невського. Настоятель храму якого, Віктор Парандюк, як ми впевнились, активно збирає на «допомогу біженцям». Відео із закликом Толчева «памагать братьям» розмістив канал із промовистою назвою «Святая Русь». А у 2021 році фільм про гуманітарний вантаж зняла і Вінницька єпархія РПЦ (офіційно – УПЦ).
Та аби ж реклама на російському сайті була єдиним тривожним дзвіночком.
Святогірська лавра – відоме місце. І не своїми нинішніми духовними подвигами. А з числених інтерв’ю Ігоря Гіркіна (Стрєлкова). Просто процитуємо загальновідоме, з «Вікіпедії»:
Колишній ватажок терористів «ДНР», екс-співробітник ФСБ Ігор Гіркін (Стрєлков) заявив про участь ченців Свято-Успенської Святогорської Лаври в конфлікті на Донбасі:
Моя особиста охорона складалася з духовних синів, ченців, ієромонахів Святогірської Лаври. Повністю. До останньої людини. Вона була не дуже велика, але, тим не менше, це були... У нас одним з підрозділів у слов'янської бригаді командував послушник Святогірської Лаври. Причому послушник займав досить серйозне становище в Лаврі[5].
Також Ігор Гіркін заявив:
З самого початку нашої «Слов'янської епопеї», як у Слов'янську, так і в Донецьку, ми постійно відчували підтримку з боку кліриків Російської православної церкви, з боку ченців. Від Святогірської лаври в першу чергу. Вони, незважаючи на можливі репресії, відкрито їхали і благословляли ополчення. У тому числі проїжджали через українські блокпости і явно сповідували свою позицію. Мало хто знає, що Святогірська лавра закрила ворота перед президентом Порошенко, який прилетів на наступний день після свого обрання і забажав отримати благословення від ієреїв лаври. Лавра просто не впустила його на свою територію, і Порошенку довелося давати інтерв'ю, стоячи перед зачиненими воротами монастиря. Всі священики, з якими мені доводилося зустрічатися, підтримували нашу боротьбу. Причому робили це не з національної, а з релігійної точки зору: вони розуміли, що і хто прийшов до влади в Києві. Прийшли сили, які можна назвати сатанинськими, адже всі їхні дії спочатку базуються на брехні, оскаженілій і концентрованій. Сатана брехун і батько брехні! Ніщо, засноване на брехні, не може бути від Бога, у тому числі дітей.
У 2014 році в монастирі знайшли притулок 800 біженців із зони бойових дій,12 січня 2018 року в інтерв'ю телеканалу ATR Герой України генерал-майор ЗСУ Ігор Гордійчук розповів, що, зокрема, у Святогірській лаврі клір УПЦ МП від самого початку російської збройної агресії переховував зброю й бойовиків.
Мало? От ще:
21 вересня 2020 року у лаврі пройшов форум «Люди миру», організований УПЦ МП[9]. Форум підтримав політик Віктор Медведчук. До форуму був залучений Юрій Молчанов, який раніше заявляв, що «мутований націоналізм» призвів до розколу суспільства. Також був присутній нагороджений Володимиром Путіним співак Олег Карамазов. Крім того, на форумі вірянка УПЦ МП, мешканка міста Піски, заявила, що як тільки в звільнене місто Піски заходила українська армія, то українські солдати заходили в будинок і «все виносили». Також за її словами українська армія бомбила мирних жителів й порадила викопати окопи в себе вдома. «Ми всі говоримо, що нас звільнили від усього. Мені було, знаєте, дуже, як кажуть українською, „прикро“ дивитися: коли звільнявся дім, туди заходив український солдат і виносив усе». У проєкті взяв участь намісник Святогірської лаври Арсеній (Яковенко), який раніше висловлював думку, що Україна перша почала війну з Росією.
І ці рейси Толчева тривали від початку війни. А у 2017 році, коли училище офіційно заключило договір з РПЦ про функціонування «храму» на території, Віктор Парандюк неприховано проводив збір коштів, речей та їжі у Святогірську лавру.
Виходить, якщо Парандюк бреше, а керівництво училища говорить тільки правду, то саме особовий склад навчального закладу підтримував цю «обітєль православія».
Щобільше, 2018 рік. Вже чотири роки триває російсько-українська війна. А Віктор Парандюк розповідає: «День Перемоги – це пам'ять, яку в жодному разі не можна втрачати. Але ми це вже забули. Наше свіже покоління забуло про те горе, яке несе війна, і ми знову прийшли до війни. Господь їм нагадує, яке зло війна. І це подвиг наших дідів. Зрозуміло, що можна говорити про ту війну як про найбільший злочин радянської влади, про те, що вони тілами наших солдатів "засипали німців"... Усе, що завгодно, можна говорити».
Скандал, який не помітили в училищі
І тільки після Томосу та створення ПЦУ керівництво училища раптом загадало за «єднання українського народу, спільної боротьби з зовнішньою агресією, анексією Криму та поверненню тимчасово окупованих територій». І одноголосно вирішили «питання щодо подальшої співпраці з релігійною організацією, яка входить до структури релігійної організації, керівний центр якої знаходиться за межами України в державі, яка визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України». Говорячи людською мовою, а не мовою охоронців – розірвати договір між московської церквою і навчальним закладом.
Той договір, що підписали у 2017 році, на третьому році російсько-української війни.
А тепер ще одна цікавинка. Знов керівництво училища нагло бреше. Прочитаємо, що вони пишуть нам у відповідь на запит: «Керівництвом училища з настоятелем «храму» ієреєм Української Православної Церкви МП отцем Віктором (В. Парандюк) була проведена робоча зустріч, під час якої, озвучено громадянську позицію колективу училища, а також, передано письмове повідомлення про намір розірвати договір про надання послуг. В свою чергу, отець Віктор висловив повне розуміння ситуації, яка склалася, мотиви та позицію колективу і керівництва училища, що спонукали їх до прийняття такого рішення, будь-яких заперечень, зауважень, застережень і такого іншого з його боку озвучено не було». І ще раз повторюють: «Жодних непорозумінь, спорів, суперечок при укладанні додаткової угоди не було. Приміщення, що вивільнилось, передано згідно акту прийому-передачі». Навіщо двічі? А тому, що брехати теж потрібно вміти. Бо скандал, який відбувся в прямому сенсі у стінах училища голосно лунав ще з рік в Україні та за її межами.
Коли Парандюка «попросили», він так «висловив повне розуміння ситуації», що спиляв навіть купол свого «храму».
«15 років тому громада нашого храму св. Олександра Невського встановлювала цей купол над храмом, а сьогодні через відмову переходити в ПЦУ нам довелося його демонтувати. Ось вам і перші результати "набуття томосу"», - прокоментував свої дії Парандюк.
І згодом виявилось:
«15 років тому громада нашого храму встановлювала цей купол над храмом. Він належав мені. Куплений за гроші церковної громади району "Корея", що у Вінниці. Зроблений із металу "булат". Сьогодні за відмову переходити до ПЦУ нам довелося його демонтувати. Ікони також належать громаді», - розповідав Парандюк журналістам.
Тобто, купол, ікони, навіть паства – все це належало московській церкві. Питається, що ці всі роки там забуло керівництво училища, під носом у якого то все відбувалось?
Всю подальшу історію керівництво училища ніяк не описує, а тільки зазначає:
«У січні 2019 року, на загальних Зборах колективу навчального закладу було прийнято рішення про відновлення функціонування приміщення для відправлення богослужінь з наступним запрошенням до відправлення служби представників духовенства Православної Церкви України і освячення Храму».
Та це відверта маячня. Адже саме тим, що роками «не помічало» це саме керівництво діяльності Парандюка, воно і зробило попові ім’я. От, наприклад, Кирило Фролов, голова відділу зв'язків з Російською Православною Церквою та православною спільнотою за кордоном Інституту Країн СНД, бризкаючи слиною і мріючи про захоплення України у контексті згадує вінницького Парандюка та інших місцевих «руських достойників»:
«Важливо пам'ятати, що Священний Синод дозволив клірикам УПЦ балотуватися до органів законодавчої влади через погрози Церкві. І такий великий ієрарх, як Одеський митрополит Агафангел, який багато років був депутатом ВР, успішно захищав Церкву. І зараз захистить! Як і полковник ВПС, льотчик і священик з Вінниці, отець Віктор Парандюк, який відстояв православне Поділля в момент відступництва Симеона Шостацького, і вищезгадані духовний лідер карпаторосів о. Геннадій Шкіль з Новоросії та о. Аліпій (Світличний) з «Матері міст руських» - Києва, та переслідуваний СБУ о. Віктор Земляний із Волині, Тульчинський митрополит Іонафан (Єлецьких), який заявив про недовіру владі «слуги Антихриста» Порошенка». І згодом Фролов додає про те, що потрібно обирати Зеленського: «Все сказане вище не є приводом здавати ЛДНР і визнавати президентські вибори в Малоросії».
Класну рекламу зробило вінницьке училище Парандюку, правда?
І для самого священика ця ситуація, яку штучно створило високочоле керівництво училища стала трибуною, з якої він віщає:
«Ми ж бачимо, яка зараз піднята широкомасштабна інформаційна хвиля, щоб зробити нас чужими на своїй землі для своїх співвітчизників. Ті, хто її підняв, старанно посіяли ворожнечу між двома братніми народами – росіянами та українцями, зробили нас чужими один одному. А тепер роблять чужою нашому народові канонічну Українську Православну Церкву».
Comments